«Правові ситуативні вправи»

(робота в міні-групах)

Присутні об’єднуються у міні-групи по 3 -5 осіб, кожна група отримує наочний матеріал про випадок насильства (опис конкретної події). Завдання: визначити, чи можна цей випадок кваліфікувати як сімейне насильство (за чотирма характерними ознаками).

Ситуація № 1

Учениця початкової школи відмовляється сідати на уроках. На запитання вчителя відповідає, що їй боляче. Як з'ясувалося, вітчим напередодні побив до синців дівчинку за погану поведінку. Вивчення життєвої ситуації дитини показало, що мама, зайнята вихованням молодшої дитини, сама нерідко потерпає від жорстокості другого чоловіка, коли він у стані алкогольного сп’яніння, і не захищає дівчинку від побоїв. Вітчим пояснив свою неадекватну поведінку тим, що в нього «не вистачає нервів виховувати дитину», яка росте впертою і потайною. Чи можна бездіяльність мами розцінювати, як насилля над дитиною?

Коментар: Нервова система дитини – дуже крихка річ. Ми ходимо по оголених нервах наших дітей, не намагаючись і не вміючи зберегти їх від страху, відчаю, хвороби. А потім пожинаємо те, що посіяли. Головна профілактика неврозів у дітей – домашнє тепло, любов і турбота батьків.

Ситуація № 2

Хлопчик у 6 класі виявляє ознаки агресивної поведінки до однокласників, схильних до «афективних вибухів» гніву, які супроводжуються фізичною агресією. Вивчення умов сімейного виховання показало, що єдиним засобом контролю за його поведінкою в сім'ї є фізичне покарання. Хлопчик засвоїв від батьків цю агресивну модель поведінки і впевнений: карати – правильно. Чи можна в даному випадку вважати насилля набутим стилем поведінки?

Коментар: агресивність дитини – знак відчаю. Послання, які йдуть до нас від батьків, ми заковтуємо в дитинстві цілком,  не вагаючись в їхній правильності. Потім усе життя ці послання керують нашими почуттями.

Ситуація № 3

Дівчинка, учениця молодших класів, зомліла у школі. Учителька занепокоїлася: «можливо, це через недоїдання?». І висловила свої припущення батькам. Виявилося, що навпаки. Дівчинку постійно годують примусово. У бесіді з психологом дитина зізналась, що іноді розгнівані батьки навіть перевертають тарілку з їжею їй на голову. Проти чого протестує дитина? Примусове годування – це турбота про тілесне здоров'я чи насильницькі дії, які руйнують фізичне та психічне благополуччя?

Коментар: не можна примушувати до їжі – це неприродно. Жодна жива істота не їсть примусово і не примушує до їжі малечу. Але можна, а часто і потрібно, примушувати не їсти. Наприклад, у випадку, «особливо видатних успіхів у поведінці», обійтись без морозива.

Що таке апетит – почуття голоду? Це тільки сигнал потреби організму в їжі, а ще й сигнал готовності прийняти їжу, засвоїти… А що таке їжа без апетиту? Насилля над організмом: наповнення його харчами, які він не готовий засвоїти. Примушуючи дитину їсти проти волі, і те, що вважаємо за потрібне ми, а не її організм, значить просто труїти його… Як вона потім зможе відрізняти справжні, свої бажання від сторонніх, нав’язаних?

Запам’ятаймо: дитина, яку систематично примушують їсти, неминуче виробляє негативне ставлення – негативізм – і не тільки до їжі, до людей. До всіх і до всього. Щоденна необхідність чинити опір. Прикидатися, піддаватися…

Майте на увазі: своїм щоденним насиллям ви пригнічуєте у дитини здатність насолоджуватися життям; радіти – святе право кожної істоти… Ви закладаєте міни і під тілесне здоров'я, і під душевне.

Ситуація № 4

Підліток звернувся за порадою до шкільного психолога: як налагодити стосунки з матір'ю, яка вдруге вийшла заміж, якщо хлопець свого вітчима ненавидить? Вдома часті скандали. Мати обзиває сина принизливими прізвиськами і дає ляпасів. «А мені вже 14 років», - зітхає підліток.

Коментар: «Із уст дорослого слова падають на вуха дитини важким тягарем, який руйнує їхні стосунки».

(Ерве Базен)

«Якщо сварка й недовіра складають атмосферу ваших відносин, дитина понесе їх із собою далі, як мішок з отруйними речовинами»

(Володимир Леві)

Образливі прізвиська, що принижують гідність людини будь-якого віку закріплюють у свідомості дитини модель приниження інших і руйнують її самооцінку, позначаючись на захисних механізмах.

Ситуація № 5

Дівчинка-семикласниця в останній день семестру плаче біля вікна. На запитання психолога відповідає, що боїться йти додому, бо в табелі погані оцінки, за які будуть жорстоко бити металевим прутом. У бесіді виявляється, що сім'я – зовні благополучна, повна, батьки мають вищу освіту і в минулому – «круглі» відмінники. Вони вимагають від доньки відмінних оцінок і, як їм здається, створюють для цього відповідні умови. Але дівчинка з різних причин не в змозі відповідати батьківським очікуванням, рівень запитів яких явно завищений. Очевидно, в стані афекту мати адресує донці страшні слова: «краще б тебе не було! Я вб'ю тебе, відсиджу у в’язниці,зате потім буду спокійно жити». Батьки послідовно формують у дівчинки почуття провини. Їхня любов до дитини стає обумовленою (вона залежить від поведінки і успіхів дитини).

Коментар. Травми дитинства… Все дитинство – одна суцільна травма. Весь досвід дитинства – досвід боротьби з насиллям. «Найцінніший подарунок, який батьки можуть зробити своїм дітям, - це сприймати їх такими, які вони є. якщо батьки так і чинять, у дітей розвивається загальне відчуття впевненості в собі. Щоб стати щасливими людьми, діти повинні навчитися реалізовувати свої особисті, а не батьківські потреби. Єдиний спосіб, який може зробити нас щасливими, полягає в тому, щоб ми стали тими, хто ми є. а не тими, якими нас хоче бачити хтось інший».

(Стівен Райс, американський психолог)

«Я зрозуміла у своєму віці, що мати, яка з великою любов'ю дивиться на свою дитину, фіксує її в космосі. Немов витоптуючи для неї теплу галявинку. На кожній людині написано, як її любили в дитинстві. Я весь час дивлюся в очі перехожих. У масі вони або налякані, або заховані всередину, або затягнені плівкою захисної злоби. Все це – тільки відображення материнських очей, які дивились на них в дитинстві. В усіх очах – історія хвороби і склад злочину батьків»

(Марія Арбатова, драматург, психолог)